РУССКОЕ ЛИТЕРАТУРНОЕ ЭХО
Литературные проекты
Т.О. «LYRA» (ШТУТГАРТ)
Проза
«Эта книга не придумана, она остро пережита…»
Поэзия
Памяти Минского гетто
Публицистика
МАЛЕНЬКАЯ И… БОЛЬШАЯ СТРАНА
Драматургия
Спасибо Вам, тренер
Литературоведение
КИММЕРИЯ Максимилиана ВОЛОШИНА
Литературная критика
Новости литературы
Конкурсы, творческие вечера, встречи
Интервью с Ефимом Златкиным

Литературные анонсы

Опросы

Работает ли система вопросов?
0% нет не работает
100% работает, но плохо
0% хорошо работает
0% затрудняюсь ответит, не голосовал

«Поэзия из-за решетки» - 2

Поэзия Марк Каганцов


Мои переводы стихов ещё 17 украинских поэтов из книги «Поезія із-за ґрат» - Антология. Поэтическое творчество украинских политзаключённых советских тюрем и концлагерей / Ред. Елена Голуб; - Киев, «Смолоскип»(«Факел»), 2012. - 872 с


ЮРІЙ ЛИТВИН
ЮРИЙ ЛИТВИН

1934 - 1984
***
О, якби-то стати
вітром весняним.
Я б залишав грати.
Прилетів, як свято,
через тумани.

Зміг би бути казкою,
розказать багато.
Говорити ласками,
зацілувати.

і розлитися в кохані,
і віддать усі бажання,
і замовкнути, і впасти
від щастя п'яним.

***
О, если бы смог я
весенним стать ветром,
Покинув решётки,
как праздник,
лететь к вам.

Мог бы стать я сказкою,
много рассказал.
Говорил бы ласками
и зацеловал,

и любовью наполнен,
все желанья исполнив,
утомил нежной страстью,
пьяный от счастья.

***
О небо голубе!
Люблю в твою блакить
Дивитись і пригадувать весняні ночі
і хочу відтворить хоча б на мить
Твої великі променисті очі

***
О небо голубое!
Люблю в твою лазурь
Смотреть и ночи вспоминать весенние.
Нырнув в былое, я увидеть вновь смогу ль
Твои лучистые глаза хоть на мгновение?

***
На лезах блискавок
Під марш буруна,
В страшної бурі шквал,
В крові промінь,
Як музика стихій
Свободнострунна,
Прийде вона -
Так велично юна-юна,
Прийде, як поклик,
Нових поколінь.

***
На молний лезвиях
Под марш буруна,
В ужасной бури шквал,
В лучах крови багровых,
Как музыка стихий
Свободнострунна,
Придет она -
Так величаво юна,
Придет, как зов
Нам поколений новых.

АНАТОЛІЙ ЛУПИНІС
АНАТОЛИЙ ЛУПИНИС

1937 - 2000
НА СКРЕСІ ДВОХ СВІТІВ
Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів - суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздри,
Спекотний Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде...після.
Життя триває. Точиться війна.

В СКРЕЩЕНЬИ ДВУХ МИРОВ
Мы выпрягли волов и плуги отложили,
Коней седлаем, пики мы острим не для красы.
Отвергли горести, обиды не забыли.
Прости нас, Господи, помилуй и спаси.

В скрещеньи двух миров готовимся мы к бою.
В скрещеньи двух эпох мир благородства ждёт.
Лицом к лицу Народ с безликою толпою.
Как частокол, вокруг врагов невпроворот.

Цвель влажная Европ щекочет наши ноздри,
Пекущий Азий тлен все мышцы сводит нам.
Бой предстоит. Все остальное ... после.
Жизнь продолжается, хотя идёт война.


***
Брехня і насильство -
як помста
за брехні, що були раніш.
Коли п'ятірца на горлянці,
Природно схопитись за ніж.

Та з нього творити святиню!
І в дзеркалі леза його
Почати шукати віднині
Відлуння обличчя свого –

Ні, цього повік не зумію.
О розум, не смій вимагать.
У гніві нехай онімію.
Та в гніві не стан брехать.

***
Ложь и насилье -
месть поневоле
за прежнюю ложь.
Когда пятерня на горле,
Уместно схватиться за нож.

Творить из него святыню!
И в зеркале стали его
Пытаться найти отныне
Эхо лица своего –

Такого вовек не сумею.
О ум, не смей заставлять.
Пусть в гневе я онемею.
И в гневе не стану врать.

МИХАЙЛО ЛУЦИК
1921 - 2006
***
Що по собі залишите ви
після свого ганебного краху?
Хіба трупів таємні рови,
в якіх свідки страждання і жаху.

Пом'ятайте, що все відкопають,
таємниць бо на світі нема.
Люди й зараз про все добре знають,
а про решту розкаже тюрьма.

Вас не даром тайком проклинають
І ті прокльони на вас упадуть,
Бо правдиві прокльони вціляють,
під землею, і там віднайдуть.

Даром сльози людські не пропадут,
що звисають з колючих дротів.
Вони скупчаться й карою впадуть
за страждання невинних братів.

Що ж нащадкам залишите ви
після свого ганебного краху?
Тільки трупів таємні рови,
вяких свідки страждання і жаху.

***
Что о себе оставите вы
после такого позорного краха?
Разве что трупов тайные рвы,
мёртвых свидетелей муки и страха.

Помните, что всё откопают,
тайн не может скрыть даже тьма.
И сейчас обо всём люди знают,
а о прочем расскажет тюрьма.

Вас не даром тайком проклинают
Те проклятья на вас упадут,
Ведь на поиск они направляют,
под землёю, и там вас найдут.

Слезы вам людей отольются
за колючкой оград лагерей.
Что сольются и карой прольются
за страданья невинных людей.

Что же потомкам оставите вы
после такого позорного краха?
Только лишь трупов тайные рвы,
мёртвых свидетелей муки и страха.

КАТЕРИНА МАНДРИК – КУЙБІДА

КАТЕРИНА МАНДРИК – КУЙБИДА
1927 - 2004
***
Тайга. Бараки, як могили.
Дроти ощирились колючо.
Сніги довкруж усе закрили
Безрадісно і неминуче.

Тут мерзлоту насправді вічну
В тягучих днів коловороті
Північне сонце анемічне
Незугарне побороти...

Наш спротив кум* не розуміє -
За нього БУР**и в нагороду...
До неба моляться в надії
Стражденні очі богородиць...

Пургу натома зупинила.
Конвой глузує з нас відверто
А жити Бог дарує силу
Лише готовому померти.
1954

***
Тайга. Бараки, как могилы.
И провод скалится колюче.
Снега в округе всё покрыли
Безрадостно и неминуче.

Тут мерзлоту и вправду вечную
В тягучих дней круговорот
Не может солнце анемичное,
Как ни стремится, побороть ...

Не понимает кум*протест наш -
В награду БУР** за то, как водится...
И небу молятся в надеждах
Глаза с печалью Богородицы ...

Пурга резвиться прекратила.
Конвой готов к издёвкам новым.
А дальше жить даёт Бог силу
Лишь только умереть готовым.
1954
*Кум (лагерный жаргон) – начальник.
*** БУР – барак усиленного режима, карцер.

ПЕРЕСПІВИ
З Жео Лікректа,
"Сказав Господь йому".

Сказав Господь йому: "Пора!
Настав твій час... Ти знай,
Тобі бажаю я добра.
І забираю в рай.

З собою захопи друзяк,
Було щоб веселіш..."
І відповів він Богу так:
"Візьму я друзів кіш!

Та щоб в раю не сумувать,
Дозволь без зайвих слів
Мені разом з собою взять
Також і ворогів".

І Бог прорік: " Не помирай!
Не в небі - на землі твій рай!"

ПЕРЕПЕВЫ
С Жео Ликректа,
"Сказал Господь ему".

Сказал Господь ему: "Пора!
Настал твой час ... Ты знай,
Тебе желаю я добра.
И забираю в рай.

С собою захвати друзей,
Чтоб было веселей ... "
И он ответил: «Если в рай,
Их всех со мною забирай!

А чтоб в раю мне не скучать,
Дозволь без лишних слов
С собою вместе так же взять
И всех своих врагов ".

И Бог изрёк: "Не умирай!
Не в небе - на земле твой рай! "


МИХАЙЛО МАСЮТКО
1918 - 2001
ДО УКРАЇНИ
Рідна земле і рідне небо!
Не забуду я вас ніде.
Україно моя, до Тебе
Рвется серце моє молоде.

За горами і за морями,
Де я тільки уже не був,
Край увінчаний тополями,
Ні на мить я ніде не забув.

Я прилину колись, прилину
На свою Батьківщину святу
Припаду до землі на коліа
Й цілуватиму землю ту!

Рідна земле і рідне небо!
Не забуду я вас ніде.
Україно моя, до Тебе
Рвется серце моє молоде.
1942
УКРАИНЕ
Родная земля и небо родное!
Не забуду я вас нигде.
Рвется сердце моё молодое,
Украина моя, к Тебе!

За горами и за морями,
Где я только уже не был,
Край увенчанный тополями,
Ни на миг я нигде не забыл.

Я однажды вернусь, без сомненья,
На свою Отчизну святую
Припаду к земле на коленях
Целовать буду землю ту я!

Родная земля и небо родное!
Не забуду я вас нигде.
Рвется сердце моё молодое,
Украина моя, к Тебе!
1942


ВАЛЕНТИН МОРОЗ
1936
ПОЖНИВ'Я
Загубла неба твердь -
вже вітер не голубить,
останній крик гусей -
бринить прозоро рань.
Іржава мідь дубів
осінню ноту трубить,
жовтіє на вітрах
гіркавий хміль прощань.

ПОСЛЕ ЖАТВЫ
Погибла неба твердь -
уж не голубит ветер,
последний крик гусей -
звучит в прозрачной рани.
Медь ржавая дубы
осенней нотой метит,
желтеет на ветрах
горчащий хмель прощаний.

***
Холодний гай.
Зів'ялий лист шурхоче.
Пора прощанью
Ласкавий сум розлук.
Зіб'є на зиму зруб
(бо йдуть морзні ночі),
змоцує шви
дбайливий дятла стук.

Замерзне став.
Кричать вітри про втечу.
Нічний мороз
зіп'е калини сік.
В тумані круг
віщує холоднечу.
Засне вода.
Тоненько тьохне лід.

***
Холодный лес
шуршит листом увядшим.
Пора прощания.
Грусть нежная разлук.
Собьет на зиму сруб,
чтоб был мороз не страшен,
шпаклюя швы,
усердный дятла стук.

Замерзнет пруд.
Зовут ветра к побегу.
Ночной мороз
калины выпьет сок.
В тумане круг -
быть значит стуже, снегу.
Заснет вода.
И зазвенит ледок.

СЕРГІЙ НАБОКА
СЕРГЕЙ НАБОКА

1955 - 2003
ШИЗО*
(з нотатника)
За самоту небажану й невчасну,
За тишу загратовану і спокій
Складаю я тобі подяку красну,
О світе мій, коханий і жорстокий.
Тринадцять чистих діб!
Таких безмовно світлих!
І я один, зі мною лиш думки.
І серед них, навпомацки розквітлих,
Ввижаються поплутані стежки –

У темряві, у мороці, у мряці
Я прозираю полиски мети,
Та знагла двері - брязь!
І от вже -
рештки самоти
На неба світло-блакитнявій таці...
1983 - 1984

ШИЗО*
(из блокнота)
За вынужденное одиночество,
За тишину, решётки и покой
Благодарить тебя мне очень хочется,
Жестокий и любимый мной мир мой.

Тринадцать суток ровно!
Таких безмолвно светлых!
И я один, со мной лишь мысли только.
И среди них, ещё едва расцветших,
Мерещатся запутанные тропки -

В сплошном тумане, мраке, тьме кромешной
Проглядывают отблески того, чего мне хочется,
Внезапно двери - бряк!
И вот -
остатки одиночества
На неба голубом подносе нежном ...
1983 – 1984
• ШИЗО – штрафной изолятор.
***
Чи тобі не сумно, чи тобі не страшно?
Над потоком глибочить світанкова башта.
Світанкова вишка, світло - чорна вежа,
Сплетена із чорних снів та світних мережив.
Виплетена хитро, виткана премудро,
Ще й зірки над нею зяють хижим перламутром.
Встромлена вказівка, виткнута указка -
Із нізвідки у ніщо западає казка.
Давня казка давить, давня казка душить,
Хробаки надій завзятих точать наши души:
Кожен отвір - двері, кожні двері - брама.
Зазирає в очі подих за рядном екрана.
Подих порожнечі, певність порохняви,
Запах цвілі, лет кажанів, кольори іржаві...
І йдемо безпечно на виття зазивне -
І це чомусь не сташно, ба, навіть і не дивно.
1985
***
Иль тебе не грустно, иль тебе не страшно?
Над потоком вверх торчит рассветная башня.
Рассветная вышка, светло-черный ужас,
Сплетена из черных снов и блестящих кружев.
Выплетена хитро, выткана премудро,
И над ней зияют звёзды хищным перламутром.
Указанье воткнуто, всунута указка -
Ниоткуда в никуда попадает сказка.
Эта сказка давит, эта сказка душит,
Червяки надежд заядлых точат наши души:
Щель любая -двери, дверь любая - арка.
С полотна экрана смотрят, дышат в очи жарко.
Пустоты дыхание, уверенность трухлявая,
Лёт мышей летучих, цвель и цвета лишь ржавые ...
На зазывное вытьё прём в беспечном раже,
Почему-то не страшимся, не дивимся даже.
1985


МИХАЙЛО ПИЛИПЧУК
1924
***
Оберегайте рідну свою мову,
Народи і великі, і малі,
Хоч вивчите всі мови на землі,
Не зрадьте рідному своєму слову.
***
Оберегайте свой язык родной,
И малые народы и большие,
Хоть вы изучите все языки земные,
Язык родной не предавайте свой.

ПЛИВИ, НАШ КОРАБЛЕ
Пливи, наш корабле, в людскім океані,
Хай буря тебе не лякає.
Далеко наш берег, далеко заслання,
Тут смерть, а не чайка літає.

Ми - долі, поховані в темряві ночі,
В якись беззаконня главі.
Ми бачимо ката примружені очі
Та вуса у людській крові.

Пливи, наш корабле, нас воля чекає,
Не вічний же ірод цей - згине!
Нас правда чекає у рідному краї,
На березі ріднім спочинем.

ПЛЫВИ, НАШ КОРАБЛЬ
В людском океане, корабль наш, плыви,
Пусть буря тебя не пугает.
Мы в ссылке, далёкой от нашей земли,
Здесь смерть, а не чайка летает.

Мы - судьбы, схоронены в темных ночах,
В сплошном беззаконии вечном.
Мы видим прищуренный взгляд палача,
Усы в крови человечьей.

Плыви, наш корабль, свобода нас ждёт,
Не вечен же ирод тот - сгинет!
На родине правду народ обретёт,
Наш берег нас с радостью примет.

ВІКТОР РАФАЛЬСЬКИЙ
ВИКТОР РАФАЛЬСКИЙ

1918 - 1997
***
Не вірю я в те, в що вірите ви,
Бо життя віру не поломало,
А міраж - то міраж, як його там не зви,
Та для віри то надто вже мало.

Ваша віра оця - то облуда з облуд.
В круг глухих она людство заводить,
Апогей ваших мрій - камуфляжний статут,
Правий той, хто усім верховодить.

Ваше кредо - конечність формацій людських,
Моє кредо, що все є безкрає.
А прокрустове ложе ідей - то є просто сміх,
діалектика все поламає.

То є факт –
Хід історії строго безжальний,
Шторм завершить оцей історичний антракт
І змете лад ідейно тотальний.
***
Нет, не верю я в то, во что верите вы,
Жизнь ведь веру не поломала,
А мираж – есть мираж, как его не зови,
И для веры этого мало.

Ваша вера такая - из обманов обман,
Что людей в круг глухих лишь заводит,
Апогей ваших грёз - камуфляжный дурман,
Прав всегда тот, кто всем верховодит.

Ваше кредо - конечность формаций людей,
Мое кредо, что нет всему края.
Просто смех - прокрустово ложе идей,
диалектика всё поломает.

Это факт –
Беспощаден истории ход,
Шторм закончит этот нелепый антракт
И идейно тотальный порядок сметёт.

ОЛЕКСА РІЗНИКІВ
ОЛЕКСА РИЗНИКИВ

1937
***
Ім'ям республіки моєї
мене засуджено тепер
Лиш за любов мою до неї,
до Української РСР.

Така іронія глибинна,
що навіть дна не дістаєш!
Невже любов до України
антирадянщиною є?

А я люблю! Нащо таїти
цей гріх (якщо це справді гріх)?
Люблю поля її і квіти,
ліси і гори, плюскіт рік.

І не лише за миску повну,
що на столі моїм стоить,
люблю також і за духовні
нетлінні цінности її.

Чи є любов моя злочинна?
" Так, так, злочинна є!" - товчуть,
мою любов до України
антирадянською зовуть!

Брехня нікчемна! Є на світі
Одна Вкраїнська РСР,
яку є злочин НЕ любити,
яку не можна НЕ любити!
яку люблю, хоча б і вмер!
1972

***
Именем республики моей
я осужден теперь
Лишь за любовь мою к ней,
к Украинской ССР.

О, так ирония глубинна,
что даже не достанешь дна!
Любовь неужто к Украине
и есть антисоветчина?

А я люблю! таить зачем мне
тот грех (коль это вправду грех)?
Её поля, садов цветенье,
леса и горы, и плеск рек.

Не только ради мисок полных,
что на столе стоят моём,
люблю её я за духовность
нетленных ценностей её.

В любви преступной я повинен?
"Да, да, преступной!" – вторит суд,
Любовь святую к Украине
антисоветскою зовут!

Ложь! Знаю в мире лишь одну я
Украинскую ССР,
преступно НЕ ЛЮБИТЬ какую,
жить БЕЗ ЛЮБВИ к ней не могу я!
любил бы, даже умерев!
1972

 


ВАСИЛЬ РУБАН
1942
***
Малюємо плакати і вітрини,
Викрикуєм комуністичні гасла,
А в тюрмах, що звела Єкатерина,
Горячі очі політв'язней гаснуть.

Братерство розвивається на сцені
У найрозкішнішій кремлівській залі,
Коріннями сягає аж до мене,
А я сиджу в Лефортовськім централі.

Тут місце є братам і демократам,
Тут коридори, як проспекти миру,
Читаємо одну газету "Правда"
І ні єдиному рядку не вірим

Нащо нам згадувать Єкатерину,
Тут в тридцять сьомім кров'ю стіни змиті,
Навчають тут "любити Батьківщину"
І забирають найдорожче в світі.

Сидять здесь українці і вірмени,
Сидять литовці і грузини - друзі.
Всі, хто сидить за стінкою від мене,
Живуть в однім Радянському Союзі
1973
***
Рисуем мы плакаты и витрины,
Коммунистические лозунги кричим,
А в тюрьмах, что с времен Екатерины,
На политзэками лютуют палачи.

На сцене братство славится, звеня
В наироскошнейшем кремлевском зале,
Корнями достигая и меня,
А я сижу в Лефортовском централе.

Здесь место братьям есть и демократам,
Здесь коридоры, как проспекты мира,
Читаем мы одну газету "Правда",
Не веря ни одной строке кумира.

Зачем Екатерину вспоминать нам,
В тридцать седьмом здесь кровью стены мыли,
Здесь учат "Родину любить" оригинально
И забирают всё, что ценим в мире.

Сидят здесь украинцы и армяне,
Сидят друзья - литовцы и грузины.
Все, кто за стенкой рядом срок свой тянет,
Живут в одном Союзе нерушимом.
1973


МИКОЛА РУДЕНКО
1920 - 2004
***
Я визрів і прозрів - мені нема неволі,
І слово не вмира на зімкнутих устах.
Душа моя живе, неначе вітер в полі -
Крилатім немовлям* шугає по світах.

Я бачу крізь сонця - я так далеко бачу,
Що байдуже мені до всіх мої скорбот.
У горі не стогну, в розлуці не заплачу
І скреготом зубів не закривавлю рот.

Я страх відкинув геть, байдужим став до болів.
У грудях миготять зірниці потайні.
Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі,
Я цілим світом став... І світ живе в мені.
1977
***
Созрел я и прозрел – нет для меня неволи,
Не умирает слово в замкнутых устах.
Душа моя живет, как будто ветер в поле -
Крылатым сосунком* парит во всех мирах.

Я вижу сквозь солнца так, как никто из зрячих,
Мне дела нет совсем до скорби и забот.
Я в горе не стону, в разлуке не заплачу
И скрежетом зубов не окровавлю рот.

Я страх отбросил прочь, стал равнодушен к боли.
Пылает грудь моя в таинственном огне.
Когда-то в мире жил. Теперь, лишившись воли,
Я целым миром стал ... И мир живёт во мне.
1977
*немовля – младенец, который ещё не может говорить. Именно эта особенность важна в контексте стиха. Слово не имеет аналога в русском языке.


ВІЗЬМИ СВІЙ ХРЕСТ
Візьми свій хрест. На ньому Я розп'ятий, -
Твого народу славне майбуття.
А той, хто зрікся нас, - навік проклятий
Порине в морок, в хаос, в небуття.

Візьми свій хрест. Нехай ляга на плечі
Важким ярмом, а ти його неси.
У ньому зойк голодної малечі,
Жіночі передсмертні голоси.

У ньому - віра, віщий поклик Слова,
Твоя корогва, Боже знамено.
У ньому щира українска мова,
Де кожна кома - то святе зерно.

ВОЗЬМИ СВОЙ КРЕСТ
Возьми свой крест. Ведь Я на нем распято -
Грядущее народа и твоё.
Отрёкшийся от нас - навек проклятый
Погрузится во мрак, в небытиё.

Возьми свой крест. На плечи ляжет пусть
Ярмом тяжёлым, будь нести готов.
Голодных малышей в нём крика жуть,
И стон предсмертный женских голосов.

В нем – наша вера, вещий Слова клик,
В нём знамя Божие, хоругвь святая.
В нем украинский искренний язык,
Святым зерном в нём – даже запятая.

МИКОЛА САМІЙЛЕНКО
МИКОЛА САМОЙЛЕНКО

1917 - 2011
***
Винен не я - вони:
Нищачи іскру Божу
Розстріляють і без вини...
І спинити думок не можу.

Збились в такі гурти -
Можуть на порох стерти.
Християнин я - і йти
Шляхом життя.
Не смерти.
Ясно цілком: " Не убий"
(За вбивцею й смерть не встежить),
На прощення гріхів - хоч би й
У Святому Письмі! -
Немає обмежень.

Вбити - покаятись - і простиш?
Страшно такої спокуси!
Не збагну!..
А й збагну, то коли ж?
Допоможи Ісусе.
1944, Бєльци
(після допиту контррозвідкою СМЕРШ)

***
Виновен не я - они:
Гасящие Божью искру
Расстреляют и без вины ...
Не остановить мне мыслей.

Сбились в такие гурты -
Что в порошок стереть им!
Христианин я - идти
Жизни путем.
Не смерти.

Ясно вполне: "Не убий"
(За убийцей и смерти не углядеть),
Для прощенья грехов - хоть бы и
В Священном Писании! –
Ограничений нет.

Убил - покаялся - прощён навсегда?
Страшен такой искус!
Не пойму! ..
А и пойму, то когда ?
Да поможет в том Иисус.
1944, Бельцы
(после допроса контрразведкой СМЕРШ)

ОЗИВАЙМОСЬ НА ПРОВІСНИЙ ДЗВІН

За колючу кинутий горожу,
Не спинюся - хоч на сотню літ!
Я свій опір злу спинить не можу:
Жить по правді - Божий заповіт.

Божа істина - одна - едина.
У живому світі споконвік
Не по правді жить лише людина
Здатна, лихам згубивши й лік

Зла й добра у ній - непевна злука
Озиваймось на провісний дзвін.
Все життя учімось Бога слухать.
Шлях правдивий знає тільки Він.
1944, Касплаг, Махачкала

ОТЗОВИСЬ НА КОЛОКОЛА ЗВОН
За колючий брошенный забор,
Не остановлюсь - хоть сотню лет!
Не могу злу не давать отпор:
Жить по правде - Божеский завет.

Божья истина - одна навек
В нашем мире испокон веков.
Жив неправдой только человек,
Что терять своё лицо готов.

Зло с добром в нём в общий ком слились.
Отзовись на колокола звон.
Слушать Бога учимся всю жизнь.
Путь правдивый знает только Он.
1944, Касплаг, Махачкала

СТЕПАН САПЕЛЯК
1952 - 2012
НОВОРІЧНЕ
Сльоза і чай. І наче гріх,
лице у несвятій покорі.
Забуто все. Сльозить на сніг
непозолотою ікона.

Назавтра січень. Нині тост
сумним чолом. Чорніє збоку
сльоза і чай. Це я і хтось -
вторішня біль Нового Року.

НОВОГОДНЕЕ
Слеза и чай. И словно грех,
лицо несвятости покорно.
Забыто всё. Слезит на снег
непозолотою икона.

Январь на завтра. Ныне тост
с печальной миной. Непогода,
слеза и чай. То я и пост -
боль прежняя Нового Года.

ІВАН СОКУЛЬСЬКИЙ
ИВАН СОКУЛЬСКИЙ

1940 - 1992
РЕЗИГНАЦІЯ*
Віддайсь печалі і віддайся болю
(не зупиняй, не спиниш - плин...)
Тримай - себе, тримай же власну долю:
самотність, туга - терен і полин!

Хай буде й так! Сльоза хай пада.
Мов осінь пізня, визріває сум...
На всяку раду є розрада.
На всякий сум є висший сум.
РЕЗИГНАЦИЯ*
* РЕЗИГНАЦИЯ (лат.). Самоотвержение, самоотречение, самопожертвование. Безропотное смирение, полная покорность судьбе.
Отдайся скорби и отдайся боли
(не споря с ними, суету покинь...)
Держи в руках себя и свою долю:
в тоске один - терновник и полынь!

Пусть будет так! Лей слезы без стесненья.
Как осень поздняя дождём, прольются пусть ...
Ведь на любой совет есть утешенье.
На грусть любую высшая есть грусть.
З ВІНКІВ СОНЕТІВ
Посеред пильнованої ночі,
За дверима, за колючим дротом
Серце б'еться і не гаснут очі,
І чоло рясним стікає потом.

І немає ночі оцій дна,
І немає впину думам,
Поза світом, там одним - одна
Спить зоря, приспавши й небо сумом.

Не спочить! Не спить моя скорбота,
Не вмира надіі зблиск останній...
Не дійти! Недолі не збороти!
Ворохнулась зірка рання -
Ніч обмотується дротом...
Я стою і слухаю світання.
ИЗ ВЕНКА СОНЕТОВ
Посреди под охраной ночи,
За дверьми, за колючей оградой
Сердце бьётся, не гаснут очи,
И со лба стекает пот градом.

Нет у ночи проклятой дна,
Меня думы никак не отпустят,
А на воле совсем одна
Спит звезда, усыпив небо в грусти.

Не уснуть! И сна у скорби нет,
Хоть и жив надежды слабый лучик ...
Не дойти! Беды не одолеть!
Утренней звезды пробился свет
В ночь, обмотанную проводом колючим ...
Я стою и слушаю рассвет.

ТРОХИМ ШИНКАРУК
1931 - 1981
ПЕРЕД ЗАГРОЗОЮ
Земля, здригася, гори здимайтесь:
хмари навіслі небо чорнять,
Квіти рожові, з сонцем прощайтесь:
Час пелюстки до сну позгортать

Ніч ось находить, сяйво тьмяніє.
Привидом суне з долу туман,
Світ колисковій старцем блідніє.
Здалеку чути: мчить ураган

Бойся,людино: захід в заграви -
Зірний провісник змін майбутяю
З правіку крились в тій золотаві
Люта загроза далей життя.
1977
ПЕРЕД УГРОЗОЙ
Твердь, содрогайся, горы вздымайтесь:
тучи нависшие небо чернят,
Красные розы, с солнцем прощайтесь:
Час лепесткам наступает сгорать.

Ночь уж приходит, отблеск тускнеет.
Призраком движется с дола туман,
Мир колыбельный старцем бледнеет.
Издали слышно: мчит ураган.

Бойтесь же, люди: запад в закате -
Он перемен предвестник зловещий.
С древности крылась в зарева злате
Люто угроза жизни дальнейшей.
1977

ВІДПОВІДЬ ХИЖАКУ
О ні! Нехай не в'ється наді мною
І не лякає хижістю людей;
Людина скрізь залишиться собою,
І серця їй не вирвати з грудей.

Хіба лиш підлий раб, злякавшись смерті,
Чоло схиляти может перед ним;
Казки, на милість хижака оперти,
Були людині голосом чужим.

Дарма чигає й марно томить крила;
Не здобич ласу - смерть собі знайде;
З віков природа хижих не щадила,
Людина ж в світ людиною піде.
1977, Володимир
ОТВЕТ ХИЩНИКУ
О нет! Напрасно вьёшься надо мною
И хищностью людей пугать ты погоди;
Ведь человек везде останется собою,
И сердца у него не вырвать из груди.

Лишь только подлый раб, за жизнь свою цепляясь,
Склонять главу способен перед ним;
Легенды, что про милость хищника слагались,
Всегда народу были голосом чужим.

Зря стережёт, раскинув крылья смело;
Он не добычу - смерть найдёт себе там;
В веках природа хищных не жалела,
А человек пойдёт в мир человеком.
1977, Владимир


МИХАЙЛО ЯКУБІВСЬКИЙ
МИХАЙЛО ЯКУБОВСКИЙ

1952
***
Ой мій сину, сину, годі уже спати!
Неньку Україну треба визволяти.

Ой давай пищалі будем готувати
І дамаськи шаблі у кухни кувати.

Викуєм ми, сину, казацькую зброю,
Посадим калину, як іти до бою.

Може,і загинем, не діставши волі,
А калина буде червоніти в полі.

Краще нехай сгине червона калина -
Али була вільна ненька Україна!
1970
***
Ой, сынок, сыночек, хватит уже спать!
Маму Украину нужно вызволять.

Ой давай пищали будем заряжать
Из дамасской стали сабельки ковать.

Казакам оружие выкуем с тобою
Посадим калину перед самым боем.

Может, и погибнем, не добившись воли,
И краснеть калина будет в чистом поле.

Лучше пусть погибнет красная калина -
Лишь бы стала вольной мама Украина!
1970
***
Мені не треба вашого притулку,
Дарованих коней не треба.
За мене не пишить цидулку,
Бо я людина, а не амеба.

Мені достатньо хліба й солі,
Водиці з джерела нап'юсь...
Мені потрібно тільки волі -
Я сам до себе притулюсь!
1976
***
Не нуждаюсь я в приюте вашем,
Не приму коней от вас я узколобо.
Не пишите за меня бумажек,
Я ведь человек, а не амёба.

Мне достаточно и хлеба с солью,
Из ключа воды напьюсь, сколько хочу...
Всё в чём я нуждаюсь - только воля -
Сам себя без вас я приючу!
1976
ПЕРЕВОДЫ С УКРАИНСКОГО НА РУССКИЙ МАРКА КАГАНЦОВА
 

ФИО*:
email*:
Отзыв*:
Код*

Связь с редакцией:
Мейл: acaneli@mail.ru
Тел: 054-4402571,
972-54-4402571

Литературные события

Литературная мозаика

Литературная жизнь

Литературные анонсы

  • Афиша Израиля. Продажа билетов на концерты и спектакли
    http://teatron.net/ 

  • Дорогие друзья! Приглашаем вас принять участие во Втором международном конкурсе малой прозы имени Авраама Файнберга. Подробности на сайте. 

  • Внимание! Прием заявок на Седьмой международный конкурс русской поэзии имени Владимира Добина с 1 февраля по 1 сентября 2012 года. 

Официальный сайт израильского литературного журнала "Русское литературное эхо"

При цитировании материалов ссылка на сайт обязательна.